Вплив думки дитини на визначення її місця проживання: з якого віку враховується та юридичні аспекти

Питання визначення місця проживання дитини є одним із найскладніших та найемоційніших у сімейних правовідносинах, особливо у випадках, коли батьки проживають окремо, розлучаються або виникають інші обставини, що потребують такого рішення. Українське законодавство, керуючись принципом найкращих інтересів дитини, передбачає, що думка самої дитини має бути врахована при вирішенні питань, що її стосуються. Однак, з якого віку ця думка стає юридично значущою та як саме вона впливає на остаточне рішення суду чи органів опіки та піклування? Розглянемо ці аспекти детальніше.

Право дитини бути вислуханою: міжнародні та національні стандарти

Право дитини вільно висловлювати свої погляди з усіх питань, що її стосуються, та право на те, щоб цим поглядам приділялася належна увага згідно з її віком та зрілістю, закріплено статтею 12 Конвенції ООН про права дитини. Цей фундаментальний принцип знайшов своє відображення і в національному законодавстві України.

Зокрема, Сімейний кодекс України (стаття 160, стаття 171) та Цивільний процесуальний кодекс України (стаття 12, стаття 45) встановлюють, що при вирішенні спору щодо місця проживання малолітньої дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Думка дитини враховується залежно від її віку та рівня розвитку.

З якого віку думка дитини має юридичне значення?

Українське законодавство не встановлює єдиного, чітко фіксованого віку, з якого думка дитини стає абсолютно вирішальною. Однак, є певні вікові межі, які слугують орієнтирами для суду та органів опіки та піклування:

• Діти до 10 років (малолітні): Думка дітей цього віку може бути вислухана, але вона не є визначальною. Суд та органи опіки та піклування оцінюють її з урахуванням віку, рівня розвитку, можливого впливу з боку одного з батьків або інших осіб. Важливіше значення мають об'єктивні обставини: хто з батьків краще дбає про дитину, створює належні умови для її розвитку, освіти, стану здоров'я.
• Діти віком від 10 до 14 років (малолітні, але з більшим ступенем усвідомлення): Згідно зі статтею 171 Сімейного кодексу України, дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні спору між батьками щодо її місця проживання. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси. Тобто, думка дитини віком 10 років і старше вже має вагоме значення, і суд зобов'язаний її заслухати (безпосередньо або через психолога, представника органу опіки та піклування).
• Діти віком від 14 до 18 років (неповнолітні): З досягненням 14 років дитина набуває часткової цивільної дієздатності. Стаття 29 Цивільного кодексу України встановлює, що місце проживання фізичної особи віком від чотирнадцяти років визначається нею самостійно, за винятком випадків, встановлених законом. У контексті сімейних спорів, думка дитини цього віку є практично вирішальною, якщо її вибір не суперечить її власним інтересам і не створює загрози для її життя, здоров'я чи нормального розвитку. Суд може відхилити бажання дитини лише за наявності дуже вагомих обставин (наприклад, якщо бажаний батько/матір веде аморальний спосіб життя, має алкогольну/наркотичну залежність, не має належних умов для проживання тощо).

Важливо підкреслити, що навіть якщо дитина досягла 10 або 14 років, її думка – це лише один із факторів, який враховується судом поряд з іншими доказами у справі. Суд завжди виходить із принципу найкращих інтересів дитини.

Як відбувається заслуховування думки дитини?

Процедура заслуховування думки дитини має бути максимально тактовною та проводитися в умовах, що виключають будь-який тиск або вплив:

• Участь психолога: Часто до процесу залучається дитячий психолог, який допомагає встановити контакт з дитиною, зрозуміти її справжні бажання та виявити можливий вплив з боку дорослих.
• Участь представника органу опіки та піклування: Представник цього органу також бере участь у заслуховуванні дитини та надає суду свій висновок.
• Окрема кімната: Розмова з дитиною може проводитися в окремій, дружній до дитини кімнаті, без присутності батьків, якщо це необхідно для забезпечення її комфорту та вільного висловлювання.
• Форма спілкування: Форма спілкування обирається відповідно до віку та індивідуальних особливостей дитини (гра, малюнок, розмова).
• Фіксація думки: Думка дитини фіксується у протоколі судового засідання або у висновку психолога/органу опіки та піклування.

Мета – не просто формально заслухати, а зрозуміти справжні почуття, потреби та бажання дитини.

Фактори, що враховує суд, окрім думки дитини

Приймаючи рішення про визначення місця проживання дитини, суд комплексно аналізує всі обставини справи, зокрема:

• Ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків: Хто з батьків більше часу приділяє вихованню, розвитку, навчанню, піклується про здоров'я дитини.
• Особиста прихильність дитини до кожного з батьків: Емоційний зв'язок дитини з кожним із батьків.
• Матеріально-побутові умови кожного з батьків: Наявність належного житла, стабільного доходу для забезпечення потреб дитини.
• Графік роботи батьків: Можливість приділяти дитині достатньо часу.
• Звичне соціальне оточення дитини: Школа, дитячий садок, гуртки, друзі. Суд намагається мінімізувати стрес для дитини, пов'язаний зі зміною звичного середовища.
• Стан здоров'я дитини та батьків.
• Можливий вплив на дитину з боку одного з батьків або інших осіб (синдром відчуження батьків).
• Наявність у одного з батьків шкідливих звичок (алкоголізм, наркоманія), аморальної поведінки.

Можливі проблеми та як їх вирішити

Спори про місце проживання дитини часто є дуже конфліктними. Батьки, перебуваючи в емоційному напруженні, можуть несвідомо (або й свідомо) намагатися вплинути на думку дитини, маніпулювати нею.

Що робити в таких ситуаціях?

1. Діяти в найкращих інтересах дитини: Намагайтеся абстрагуватися від особистих образ та конфліктів. Головне – це комфорт та благополуччя вашої дитини.
2. Сприяти об'єктивному висловленню думки дитини: Не тисніть на дитину, не налаштовуйте її проти іншого батька/матері. Дозвольте їй вільно висловити свої справжні почуття.
3. Залучення психолога: Якщо ви бачите, що дитина переживає стрес або на неї чиниться тиск, зверніться за допомогою до кваліфікованого дитячого психолога. Його висновок може бути важливим доказом у суді.
4. Юридична підтримка: Спори про визначення місця проживання дитини є одними з найскладніших у сімейному праві. Вони вимагають не лише знання законодавства, а й уміння правильно зібрати та подати докази, аргументувати свою позицію та захистити інтереси дитини. У таких справах допомога досвідченого адвоката може бути вирішальною. Фахівці, що спеціалізуються на сімейних спорах, наприклад, з юридичної компанії platinum-lawyer.com, можуть надати кваліфіковану консультацію, допомогти розробити стратегію захисту, підготувати необхідні документи, а також представити ваші інтереси та інтереси вашої дитини в суді та органах опіки та піклування. Це один із шляхів забезпечити, щоб думка дитини була належним чином почута та врахована, а рішення прийнято дійсно в її найкращих інтересах.
5. Медіація: Спробуйте вирішити спір шляхом переговорів за участю нейтрального посередника (медіатора). Це може допомогти знайти компромісне рішення, яке задовольнить обидві сторони та, найголовніше, буде найкращим для дитини.

Висновок

Думка дитини при визначенні її місця проживання є важливим, але не єдиним фактором, який враховується судом та органами опіки та піклування. Законодавство України спрямоване на максимальний захист прав та інтересів дитини, забезпечуючи їй право бути вислуханою. Важливо, щоб батьки, незважаючи на власні конфлікти, завжди ставили на перше місце благополуччя своєї дитини, сприяли вільному формуванню її думки та, за потреби, зверталися за професійною допомогою для вирішення спору в найкращий для дитини спосіб.